Випускники училища, які віддали життя у боротьбі за незалежність України. Пам’ятаємо кожного!
“Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх” (Івана 15:13)
(30.05.1978-15.08.2023)
Андрій Кузь (30.05.1978-15.08.2023) Львів’янин.
Навчався у Середній загальноосвітній школі №34 імені М. Шашкевича. У 1993 році закінчив Професійно-технічне училище №26 (сьогодні – Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне училище інформаційно-комп'ютерних технологій»).
Після завершення навчання проходив військову службу у лавах 28-го корпусу протиповітряної оборони.
З 2006 року працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Львівська кондитерська фабрика «Світоч», де обіймав посади транспортувальника, а згодом – варника харчової сировини та продуктів. Захоплювався автомобілями та активним відпочинком. За словами близьких, був винятково доброю людиною, вірним другом, на якого можна завжди покластися.
Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від окупантів спершу до складу військової частини А4221, згодом виконував бойові завдання у лавах 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України.
У Андрія Кузя залишилися батьки та тітка.
(12.09.1992–25.09.2024)
Роман Вовк (12.09.1992–25.09.2024). Львів’янин.
Закінчив Середню загальноосвітню школу №65. Згодом продовжив навчання у Львівському вищому професійному училищі інформаційно-комп’ютерних технологій за спеціальністю «Слюсар». Згодом вступив до Львівського кооперативного фахового коледжу економіки і права.
Проходив строкову службу в 169-му навчальному центрі імені князя Ярослава Мудрого. Завершивши службу, працював у Львові у сфері торгівлі, а впродовж останнього періоду – на шиномонтажі. Свій вільний час здебільшого присвячував родині, також захоплювався футболом та кінематографом.
Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від загарбників. Боронив суверенітет та територіальну цілісність Батьківщини у лавах 150-ї окремої механізованої бригади оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Виконував бойові завдання на східному напрямку.
У Романа Вовка залишилися донька, дружина, мама та дві сестри.
(25.06.1983–15.03.2022)
Віталій Лопушанський народився 25 червня 1983 року у селі Підбірці Львівської області.
Навчався у Підбірцівському ліцеї Львівської міської ради. Закінчив колишнє Середнє професійно-технічне училище №26 міста Львова, здобув фах електромеханіка з ремонту побутової техніки.
Працював у Приватному акціонерному товаристві «Львівський локомотиворемонтний завод».
У 2015 році виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі 308-го окремого інженерно-технічного батальйону. Після повернення працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Фуджікура Аутомотів Україна Львів». У 2019 році підписав контракт із 24-ю окремою механізованою бригадою імені короля Данила та перебував у зоні проведення операції Об’єднаних сил.
Із початком повномасштабного вторгнення росії став на захист України від загарбників до лав 503-го окремого батальйону морської піхоти Військово-Морських сил Збройних Сил України. Виконував бойові завдання на східному напрямку фронту.
Віталій загинув 15 березня 2022 року в боях в населеному пункті Євгенівка Донецької області. Понад два роки вважався безвісти зниклим. Прощання відбулося 24 вересня 2024 року.
У Віталія Лопушанського залишилися мама, сестра та племінники.
(04.02.1997–31.07.2024)
Павло-Нікіта Скачков («Дич») народився 4 лютого 1997 року у Львові.
Навчався у Ліцеї №8 Львівської міської ради. Здобув освіту у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище інформаційно-комп’ютерних технологій».
Після завершення навчання проходив строкову військову службу у 1121-му навчальному зенітному ракетному полку 169-го навчального центру імені князя Ярослава Мудрого (Навчальний центр «Десна»). За зразкову службу Павлу-Нікіті Скачкову було присвоєно звання «старший солдат».
Працював кур’єром мережі «Domino’s Pizza» та в компанії «Glovo», згодом – у Львівському комунальному підприємстві «Сяйво». У вільний час активно займався альпінізмом та отримав низку нагород.
Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності Батьківщини у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Боровся із загарбниками на Донеччині.
Павло загинув 31 липня 2024 року.
У Павла-Нікіти Скачкова залишилися батьки, брат та сестра.
(20.11.1984–08.06.2024)
Максим Петриченко народився 20 листопада 1984 року у місті Міха-Цхакая у Грузії. З 1992 року проживав у Бродах.
Навчався у Бродівській спеціалізованій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2. У 2003 році закінчив Львівське СПТУ № 26 (зараз – Львівське ВПУ інформаційно-комп’ютерних технологій) за спеціальністю слюсар з ремонту автомобілів.
Опісля, відслужив строкову військову службу старшим механіком-водієм.
Підписав контракт з військовою частиною А2595, служив водієм-машиністом.
У 2007 році звільнився зі служби та працював за цивільною спеціальністю.
У березні 2014 році мобілізований у військову частину 3765 водієм, згодом підписав контракт до 2017 року.
На третій день повномасштабного вторгнення вибув до військової частини 2562, згодом був кулеметником 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини 4809.
Максим загинув 8 червня 2024 року під час виконання бойового завдання внаслідок мінометного обстрілу в ході бойових дій у н.п. Стариця Харківської області.
(15.06.1996–06.05.2024)
Ігор Демченко народився 15 червня 1996 року у місті Яворів Львівської області.
Середню освіту здобув у Яворові, а згодом пішов навчатися до Львівського ВПУ інформаційно-комп’ютерних технологій.
У 2019 році пішов служити на строкову службу, а потім підписав контракт з Національною гвардією України. Повномасштабна війна застала Ігоря на службі і він продовжив захищати Україну разом із старшим братом.
Живим вийшов з Маріуполя, перевівся до Азову, попри війну будував плани на майбутнє з дружиною.
Ігор загинув 6 травня 2024 року під час виконання бойового завдання в Сєвєродонецькому районі Донецької області.
(21.10.1979–14.09.2023)
Тарас Колтун народився 21 жовтня 1979 року у селі Полоничі Львівської області.
Навчався у сільській школі. Потім закінчив Львівське ВПУ інформаційно-комп’ютерних технологій, де здобув фах автослюсаря.
Працював на Львівській кондитерській фабриці «Світоч».
Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік воював за свою країну в лавах 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади Збройних Сил України. Був навідником кулеметного відділення. Виконував бойові завдання у Херсонській, Донецькій і Запорізькій областях.
Тарас загинув 14 вересня 2023 року під час виконання службових обов’язків біля села Юрківка Запорізької області.
Поховали захисника в рідному селі.
У Героя залишилися батьки, дружина, двоє синів, брат, рідні та друзі.
(29.01.1984–05.03.2024)
Микола Ізьо народився 29 січня 1984 року у селі Гостинцеве Львівської області.
Навчався у Гостинцівському закладі загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Львівської області. Здобув освіту у Професійно-технічному училищі №26.
Після завершення навчання працював у Приватному підприємстві «СМ Віват».
Попри звільнення із військової служби за станом здоров’я, став на захист Батьківщини від окупантів. Виконував бойові завдання на східному напрямку фронту у лавах 42-ї окремої механізованої бригади оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Незважаючи на отримане поранення, повернувся на фронт та продовжив боронити державу.
Микола загинув 5 березня 2024 року.
У Миколи Ізя залишилися батьки, дружина, 19-річний син та двоє братів.
(28.02.1995–05.03.2024)
Тарас Туркевич народився 28 лютого 1995 року у Буську Львівської області.
Навчався у Буському ЗЗСО І-ІІІ ст. № 2.
У 2014 році закінчив Львівський професійний ліцей комп’ютерних технологій (зараз – Львівське ВПУ інформаційно-комп’ютерних технологій).
У 2015 році був призваний на строкову службу. У подальшому працював зварювальником, конструктором, тому часто їздив у різні країни Європи.
25 лютого 2022 року Тарас повернувся із Республіки Польща для того, щоб стати на захист держави, і вже 1 березня був призваний на службу.
Тарас загинув 5 березня 2023 року під час артилерійського обстрілу від множинних осколкових поранень, несумісних з життям в районі ведення бойових дій біля населеного пункту Олександропіль Донецької області.
У Тараса залишилась мати, батько та сестра.
Нагороди: Указом Президента України №224/2024 “Про відзначення державними нагородами України” від 10 квітня 2024 року за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня ТуркевичаТараса Юрійовича (посмертно) — старшого солдата.
(22.10.1983–23.11.2023)
Ігор Гуль «Каспар» народився 22 жовтня 1983 року у Львові.
Навчався у Середній загальноосвітній школі №65 міста Львова. Здобував освіту у Професійно-технічному училищі №26 (сьогодні – Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне училище інформаційно-комп’ютерних технологій»).
У мирний час працював у Німеччині в сфері перевезень.
Напередодні повномасштабного вторгнення рф повернувся на Батьківщину, щоб оформити документи для виїзду за кордон на постійне проживання. Однак початок війни спонукав Ігоря Гуля за власним бажанням вступити до лав 125-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Захід» Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Боронив територіальну цілісність та суверенітет держави на території Донецької та Харківської областей.
«Каспаром» Ігоря Гуля називали волонтери, які регулярно підтримували підрозділ на передовій. Попри проблеми зі здоров’ям, яке погіршилось за час війни, мав один із найвищих показників виходів на позиції та старанно навчав нових бійців. Добровільно зголошувався на виконання бойових завдань.
Ігор загинув 23 листопада 2023 року під час виконання службових обов’язків.
У Героя залишилися батьки, дружина, четверо дітей та брат.
(23.08.1977–30.07.2023)
Володимир Тучапський народився 23 серпня 1977 року у Львові.
Навчався у Середній загальноосвітній школі №27 міста Львова імені героя Небесної Сотні Юрія Вербицького. Закінчив Середнє професійно-технічне училище №26, де здобув професію «слюсар-електрик з ремонту електрообладнання».
Після завершення навчання проходив службу у лавах Десантно-штурмових військ.
Працював електриком у Приватному акціонерному товаристві «Львівський жиркомбінат». У вільний час любив подорожувати Україною разом із сім’єю, захоплювався екстремальними видами спорту, зокрема, стрибками з парашутом.
Із перших днів повномасштабного вторгнення рф став на захист Батьківщини від російських загарбників. Виконував бойові завдання у складі 116-ї окремої механізованої бригади 10-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України.
Володимир загинув 30 липня 2023 року.
У Володимира Тучапського залишилися мама, дружина, двоє доньок, сестра та племінник.
Нагороди
Указом Президента України №222/2024 “Про відзначення державними нагородами України” від 8 квітня 2024 року за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня Тучапського Володимира Богдановича (посмертно) — старшого сержанта.
(15.01.1987–20.05.2023)
Володимир Лаский народився 15 січня 1987 року у Львові.
Навчався у Середній загальноосвітній школі №65 міста Львова. Здобув професійно-технічну освіту у Львівському вищому професійному училищі інформаційно-комп’ютерних технологій.
У мирний час працював у ТзОВ «Друк Текстиль». Захоплювався малюванням та дизайном.
З початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини від загарбників. Виконував бойові завдання на території Донеччини у складі 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура» Сухопутних військ Збройних Сил України.
Володимир загинув 20 травня 2023 року.
У Володимира Лаского залишилися дружина, син та донька.
Нагороди
Указом Президента України №354/2024 “Про відзначення державними нагородами України” від 17 червня 2024 року за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня Лаского Володимира Євгеновича (посмертно) — солдата.
(15.01.1990–14.05.2023)
Іван Біскуп («Джон») народився 15.01.1990 року у Львові.
Навчався у Середній загальноосвітній школі №97 міста Львова.
У 2007 році закінчив колишній Львівський професійний ліцей комп’ютерних технологій, згодом вступив до Закарпатського державного університету (сьогодні – Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет»), де здобув кваліфікацію інженера-системотехніка, викладача інформатики.
У мирний час працював у галузі поліграфії, згодом обіймав посаду менеджера на місцевому підприємстві. Протягом певного періоду працював у Польщі та Ізраїлі.
Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини до лав 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Давав відсіч окупантам на східному напрямку фронту.
Іван загинув 14 травня 2023 року.
У Івана Біскупа залишилися батьки, брат та дружина.
Нагороди
Указом Президента України №673/2023 “Про відзначення державними нагородами України” від 29 вересня 2023 року за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня Біскупа Івана Юрійовича (посмертно) — солдата.
(05.04.1989–17.03.2023)
Олег Старченко народився 5 квітня 1989 року у Львові.
Навчався у Середній загальноосвітній школі №64 I-III ступенів міста Львова (сьогодні – Ліцей «Гроно» Львівської міської ради).
Закінчив тодішнє Середнє професійно-технічне училище №26 (зараз – Львівське вище професійне училище інформаційно-комп’ютерних технологій).
Після завершення навчання проходив строкову військову службу у місті Васильків.
У мирний час переважно працював за кордоном, протягом останнього періоду – на гуртовому ринку сільськогосподарської продукції «Шувар». Вів активний спосіб життя.
Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини до лав Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького.
Олег загинув 17 березня 2023 року.
У Олега Старченка залишилися брат, сестра, племінниці та племінники.
(04.03.1973–08.01.2023)
Андрій Шпак народився 4 березня 1973 року у Львові.
Навчався у Львівській середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 44 імені Тараса Григоровича Шевченка та у Ліцеї №21 Львівської міської ради.
Закінчив колишнє Львівське професійне училище №26 (зараз – Львівське вище професійне училище інформаційно-комп’ютерних технологій).
Після завершення навчання проходив строкову службу у місті Бердичів у складі танкових військ.
У мирний час працював електриком на станції технічного обслуговування, згодом – у Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького. Протягом останнього періоду займався приватним підприємництвом у будівельній сфері. Захоплювався боксом.
Із початком повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини до лав 4-ї окремої танкової бригади імені гетьмана Івана Виговського Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних Сил України.
Андрій загинув 8 січня 2023 року.
У Андрія Шпака залишилися син, брат та тітка з родиною.
(06.10.1983–20.01.2023)
Богдан Бодак народився 6 жовтня 1983 року у Львові.
Навчався у Ліцеї №51 імені Івана Франка Львівської міської ради.
Закінчив колишнє Середнє професійно-технічне училище №26 міста Львова (сьогодні – Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне училище інформаційно – комп’ютерних технологій»).
Після завершення навчання працював у сфері перевезень в Італії.
Із початком повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону, щоб стати на захист Батьківщини від російських окупантів. Боровся із державою-терористом у лавах 125-ї окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління «Захід» Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
Богдан загинув 20 січня 2023 року.
У Богдана Бодака залишилися мама, сестра та двоє доньок.
(18.10.1978–04.01.2023)
Сергій Булигін народився 18 жовтня 1978 року у Львові.
Навчався у ліцеї №51 імені Івана Франка Львівської міської ради.
Закінчив Львівське вище професійне училище інформаційно-комп’ютерних технологій (колишнє СПТУ №26 міста Львова).
Після завершення навчання проходив військову службу у лавах зв‘язківців в Одесі.
У мирний час займався виробництвом меблів на місцевому приватному підприємстві. Захоплювався спортом, вирощуванням квітів та виготовленням акустичних інструментів.
Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет держави у лавах 46-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України.
Сергій загинув 4 січня 2023 року.
У Сергія Булигіна залишилися батьки, син, донька, сестра та тітка.
Нагороди
Указом Президента України №272/2023 “Про відзначення державними нагородами України” від 11 травня 2023 року за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня Булигіна Сергія Вікторовича (посмертно) — солдата.
(15.09.1987–17.09.2022)
Ілля Шагаров народився 15 вересня 1987 року у Львові.
Навчався у середній загальноосвітній школі №77 міста Львова з поглибленим вивченням економіки та управлінської діяльності. Згодом здобув професійно-технічну освіту у Львівському ВПУ інформаційно-комп’ютерних технологій.
Із початком агресії РФ виконував бойові завдання в зоні проведення Антитерористичної операції. У мирний час працював у товаристві з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта».
Кандидат у майстри спорту з бадмінтону. Захоплювався грою на саксофоні.
Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист України. Боровся з окупантами у лавах 43-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Тараса Трясила Сухопутних військ Збройних сил України.
Ілля загинув 17 вересня 2022 року.
У Іллі Шагарова залишилися батько, дружина, 8 братів і 4 сестри.
(20.02.1995–20.03.2022)
Ігор Михайлишин (“Дерек”) народився 20 лютого 1995 р. у Львові.
Закінчив середню загальноосвітню школу № 65 міста Львова.
Навчався у Львівському вищому професійному училищі інформаційно-комп’ютерних технологій та Національній академії внутрішніх справ.
Протягом 2013-2014 років був активним учасником Революції Гідності.
Впродовж 2014-2017 років проходив службу у добровольчому батальйоні «Азов» патрульної служби міліції особливого призначення Міністерства внутрішніх справ України. У складі полку перебував у секторі «М» зони проведення АТО та брав участь у Широкинській операції.
У 2017 році проходив військову службу у 199-му навчальному центрі Десантно-штурмових військ Збройних сил України, а згодом – у 80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді Десантно-штурмових військ Збройних сил України.
Із 2021 року продовжив військову службу в Окремому загоні спеціального призначення «Азов» військової частини 3057 Національної Гвардії України.
Загинув 20 березня 2022 року в Маріуполі.
В Ігоря Михайлишина залишились дідусь, бабуся, батьки та сестра.
Нагороди
Указом Президента України №202/2022 “Про відзначення державними нагородами України” від 2 квітня 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службового обов’язку нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня Михайлишина Ігоря Миколайовича (посмертно) — молодшого сержанта.
«Почесний знак Святого Юрія» (посмертно).